Досвіта

Досвіта, зранку, я згадаю сон,

що був такий непевний і розмитий,

немов сльозами янголів умитий,

від слів жорстоких і страшних прокльон.

Я занотую всі шляхи незнані,

перенесу думки на чистий лист,

і дотепер, не втративши свій хист,

благатиму я долю невблаганну.

Щоб не прискорювала часу швидкоплин,

і все траплялося неквапливо, поволі,

щоб хліб зростав на батьківському полі,

в степу щоб зеленів гіркий полин.

Щоб калинові грона миготіли

в морозний день, і у січневу ніч,

щоб доля не гасила наших свіч,

а гартувала дух і бренне тіло.