Досвітні душі

Ще б кілька слів, хоча би зо два,

і все – на місці, все – як слід.

Лежить у голові, як лодва,

стара, сліпа залежність від…

Та що перелік і для кого?

Спочатку хоч собі втовкмач,

що не в старого й не в сліпого

питать за кожну із невдач.

В дні золоті і в ночі срібні

ти не співав псалми, не звик.

Для цього не такі потрібні

душа, і шкіра, і словник.

Ти вибрав із усіх мелодій

мотив отав у Космачі.

Косити ходиш, ніби злодій, –

нечутно, крадьки і вночі.

Ти думав: тут музикам грати?!

На всі ці гори й небеса

молись, аби пекла у п’яти

хоч ворога твого коса.

Останні виють пси пастуші,

останні моляться уста,

цілуючи досвітні душі…

Вони

приходять

   неспроста!

Одна при одній! Ніде стати…

За крок від правди і біди

вже й ворогу шепочеш: брате,

прикошуй

   прадідів сліди…

Як звіра, гладиш проти шерсті

оцей покіс, оцей поліг,

оцей узір, де жоден хрестик

не вишитий для губ твоїх.

Уже й коса не косить – миче

з корінням… Вже в землі вона

Собі шепочеш: чоловіче,

якій худобі Ці сіна?

Останні виють пси пастуші,

останні моляться уста,

цілуючи досвітні душі…

Вони

приходять

   неспроста!

Невже ти косиш на чужому,

спиною вчувши вила з тьми?

Якщо й вертатимеш додому,

невже співатимеш псалми?