«Дотик смерті»

Наше життя є дуже коротке. 

Так швидко пливе, прогортаючи дні. 

З кожним роком воно не таке вже й солодке

По вуха накривають проблеми складні. 

Хтось свій біг завершує рано,

Та для нас, звичайних людей

До кінця не пізнати Божої тайни 

Глибоких, прекрасних і досконалих ідей. 

Бог людей забирає до Себе

Тих, які вірно жили на землі.

Бо помер  Він за мене і тебе,

Щоб не горіли навіки в смолі. 

Він забирає до Себе найкращих,

Щоб ті отримали небо і мир. 

Краще так, ніж усе життя бути в перших, 

А у вічності стати ніким. 

Бог не дивиться на твій вік чи на статус,

Забирає готових і не готових щодня. 

Може війна, землетрус чи вірус 

Стає причиною чорного дня. 

Тож приготуймо себе до вічності,

До зустрічі з Богом, нашим Творцем. 

Це питання набирає великої цінності,

Коли стоїмо до смерті лицем. 

Випадковостей немає у світі, 

Бог керує усім, Його не обмежує час. 

Там у небі, в бездонній блакиті,

Він бачить долю кожного з нас. 

Він - Творець, з Ним завжди безпечно. 

Він від віку й до віку - Бог!

Відкидати цю істину недоречно,

Це марний в собі діалог. 

Його не обмежують рамки у часі,

Тисяча років для Нього, як день. 

Тому перестаньмо жити у страсі,

Бог все контролює щодень. 

Ми змінюємося і час біжить, 

Але Ти Господи - незмінний. 

Ти Той, Хто зупиняє мить. 

І час з Тобою є безцінний. 

Ми не знаємо, що завтра трапиться,

Ми не знаємо, яке коротке життя. 

Воно як пара, що на хвильку зʼявляється

А потім зникає і вже нема вороття. 

Трава, яка перецвітає,

Як короткий сон - наше життя.

За роком рік минає,

Все ближче стоїмо до майбуття. 

Так важливо завжди памʼятати,

Що ми приходьки на землі. 

Й жити так, щоб набувати

Мудре серце у собі. 

Не вважати життя своє цінним,

Відкинути клопоти й марноту. 

Бути Господу вірним,

Розвивати в собі доброту. 

Закінчити доручення Бога 

І прийти у небесний дім. 

Ця дорога далека і довга,

Але все в Господі зможу моїм. 

Жити з Тим, Хто мене підкріпляє,

Хто надію на вічне дає. 

Хто усі мої промахи знає,

І ніколи любов не вдає. 

Хто омив і очистив кровʼю,

Хто підняв із страшного гріха,

Хто покрив усе навіки любовʼю

Й дав нам в утішителя Духа. 

Ми ще сьогодні на землі живемо,

І в кожного із нас є шанс змінити все. 

Давайте в душах ми порядки наведемо,

Тоді Господь від смерті нас спасе. 

Чому, мій друже, нині ти вагаєшся

Прийняти істину Христа?

І знову в стороні ти залишаєшся,

Не хочеш написати чистого листа. 

Ми Богу вʼяжемо вінки тернові,

Не хочемо змиритись, що Він - Цар. 

І не приймаємо Його любові,

Його безцінний святий дар. 

На жаль, ми сьогодні так живемо, 

Ніби не збираємось у вічність відійти. 

Як мертва риба за течією пливемо,

Перестали духовно рости. 

Та Господь усе зробив для спасіння:

Кров святу на хресті Він пролив. 

Тому ми нове Його творіння,

Мертвих духовно підняв, оживив. 

Ніяке каміння і золото не буде дорожчим

За Кров Ісуса і невимовну любов. 

Тому будь першим охочим

Кого навіки омиє свята Його Кров. 

Що може бути цінніше 

За Боже спасіння і з Ним майбуття?

Тому сьогодні подивися пильніше

Чим наповнене твоє духовне життя. 

Автор: Генріх Ванеса