Древня крові

У жилах пульсує вогонь віків,

Тінь предків шепоче крізь нічні вітри.

Древня кров — мов ключ від світів,

У ній сила забутих, у ній мрії старі.

Світів старих лиш тінь у пітьмі,

Такі давні, що й час не зустрів їх народження.

Їхні імена розсипались, мов попіл в піску,

Та кров їх ще кличе — у серцях безсмертних.

Безсмертні — лиш нащадки їхні,

Для них час — це лиш невдала шутка небуття.

Вони крокують крізь вічність,

Немов зорі, що ніколи не згасають.

І кров Древніх ллється крізь час,

Її шепіт будить каміння й тіні.

Боги, мов метелики на сяйво,

Летять за нею, жадаючи спити вогонь.

Бо в кожній краплі — початок світів,

У кожній іскрі — загибель і відродження.

Та лиш ті, хто носить її в серці,

Можуть стати понад смертю і понад самим часом.

Кожна історія має кінець,

І ця дійшла свого рубежу.

Кров Древніх сховалась у темряві,

Боги відлетіли у далечінь тиші.

Лиш пам’ять шепоче вітрам,

Лиш іскра горить у серцях обраних.

Бо навіть коли все зникає,

Древня Кров ніколи не вмирає.