Дрімає хутір схований в століттях...

Дрімає хутір схований в століттях,

І спогади, і люди тут чужі,

Лише старе опудало в лахміттях

Лякає мовчки пустку на межі.

Прозорий день, а ніби все в тумані –

Поля, садок, лісочок за горбком,

І вітер несміливий на паркані

Похитує надбитим баняком.

Колись життя тут тішилось вістями,

Ловило кожен погляд, кожну мить,

Тепер воно хіба що горобцями

У вишняку скуйовдженім кричить.

Вже небо з часом вище, вище, вище,

І не дарує радощів та лих,

Бо спогади і люди тут навіщо,

Як хутір призвичаївся без них?