Друге послання Дмитра з Кутів до галичан

Я прочитав Книгу Мертвих, кажу:

країна мертвих старша від країни живих,

там немає Галичини,

там нема героїв,

дарма ваші герої все забрали з собою.

Невже не з вами, а там

вирішуються питання честі?

Виносили ви своїх покійників,

їхніми домовинами

тричі стукали

о пороги їхніх домівок —

тричі прощення просили.

Чому нині

кладете в труну горілку?

Голови дітей ваших померлих

ви покривали вовною,

а чим покриваєте голови

ваших байстрюків на базарах Європи?

Говорив-бо я вам:

не божевільних і привидів бійтеся, галичани!

Коли мордували вашу церкву,

ви збиралися докупи в темному лісі

і молилися.

А що нині чините в храмі?

Ви поставили свою правду про Спасителя

понад самого Спасителя.

Говорив-бо я вам:

приходитиму при світлі дня.

Коли жив я з вами,

часто мусив ходити лісами,

і якщо сніг застав мене

у буковому лісі,

я бачив, як падає сніг,

а в смерековому віти закривали його,

але я чув, як падає сніг,

хоч падає він нечутно.

Браття і сестри!

Сніг іде із одного неба

і вкриває до Божої весни

нашу Галичину,

прекрасну, як передсмертна посмішка.