Дударик

Коли б тобі горенько та печаль, 

То ти б вийшов на вулицю та й кричав. 

                                            Пісня.

Голосять баби на згарищах,

На труну сльозами ллють.

А вірші — так це не горе ще,

Радше втіха у жалю.

Діти хлібом снять, голоднії,

В матерів на віях сіль.

А хорали чи симфонії —

То мистецтво, а не біль.

І кохану, котру звабили,

Не знайти на полотні,

Бо кольори і муштабелі —

То малярство, а не біль.

Та в шпиталі, і за ґратами,

І в землі під повстю трав

Знову й знову я благатиму,

Як у пісні хтось благав:

Заграй мені, дударику, на дуду,

Нехай же я своє горе забуду!

1968