Дух лісу

Шепочуть ясени вночі,

десь зірка ледь стала виднітись.

Блукає вітер у самоті,

ледь чути далеким відлунням у тиші.

Десь поміж сосен і дубів,

хащами лісу — сяйво дивне.

Ніби крапельки води,

стежину світлячками вкрили.

А на гіллі там, на горі,

куди дібратись тільки птахам,

на верхівці дві сови

милуються там зорепадом.

Дух лісу спочиває тихо,

куди не підеш — то знайдеш.

Зрання квітами він розквітнув,

що прагнуть рости до небес.

Зайчата пострибали прудко,

ще стільки справ у них до зими.

Десь ледве чути під землею —

риють хатину кроти.

Позбігались і бобри —

майстри по деревині.

А там і браття їжачки

по справах квапляться кудись.

Все навколо оживає,

зацвіло все навкруги.

Частинка лісу наповняє

душі кожного із них.

І новий день нас зустрічає

в цю прекрасну літню мить.