Dum spiro, spero

Не пробачу, бо не винна.

Не жену, бо не прийшла.

Замітає хуртовина –

Марно прагнути тепла́.

Не гнівися – я не зрадив!

Не радію, бо не твій.

Лісу не до листопаду,

Як лютує буревій.

Не цілуй, як не кохаєш,

І неправду не кажи!

Сонце хмари розсуває,

Знову сяяти спішить.

Він чужий, а ти для нього –

І усе́ньке, і сама...

Не лишається нічого,

Як надії вже нема.

Місяць перли висипає

На серпневе небо знов...

Хто надії не втрачає,

Той пізнає і любов.