Думай серцем

У клітці власних амбіцій,

за гратами темпераменту,

ми не порушуємо традицій,

ми тільки вводимо власні правила.

Ми арештовані своїм розумом,

живем у світі лише знаннями,

шукаєм вихід одним лиш способом –

проблеми змінюєм із роками.

Залізні ковані замки-граніти,

ми їх чіпляєм на серце й душу,

ми із народження вже недіти,

ми від народження холод й суша.

Зриваєм крила, ховаєм в сейфи,

в наручники пхаєм ослаблі руки,

ми ЗМІ скам’янілі жертви,

в серцях в нас лиш механічні звуки.

Ми натовп міста, ми його жертва,

ми маса з сірих пустих облич,

душа у міста навіки мертва,

ти щастя в неї навіть не зич.

На колір – сіро-блідої барви,

на смак, щось подібне гірчиці з перцем,

і як не кажуть – учись роками,

ти вчитись – вчися, та думай – серцем.