Думка

Мені здається: я не жив,

а тільки все збирався жити,

чогось шукав, за чимсь тужив,

бажав комусь весь вік служити;

аж ось і молодість минула,

не живши, втомлена заснула.

І день прийде, як та сльота,

я довгу панахиду правлю:

«Прощайте, молоді літа!

не гуджу вас я і не славлю;

з могили вже вас не добуду,

уже я молодим не буду’.

І в сім жалю мов бачу я:

не мертва молодість, лиш сонна;

невпору ще журба моя,

невпору пісня похоронна!

Ще поживем! Давайте жити,

наново глядати, тужити!…

1885