думки вже пахнуть весною

думки вже пахнуть весною,

хоч тільки-но явилась осінь в місто.

а подушки пахнуть тобою,

хоч їх змінили вже разів зі сто.

чогось у мені тобі бракувало,

щоб стати ближче за вітер,

що так свище зухвало

між нас, навіть тепер…

я проїдаю поглядом твою спину

з вікна своєї двокімнатної,

ти йшов, як завжди – без зупину

не змінював ходи не рівної.

цей вересень – ну просто листопад.

дерева уже стани оголили,

а наші пальці знову невпопад

і ми змінити цьОго не могли,

бо тобі не вистачало мужності,

як мені розуму від тебе піти.

лиш хапав мої руки крихкі

і поглядом молив не летіти.

та я збирала речі і тікала,

хоч знала, що спіймаєш мене знову…

така вже гра, до речі, не цікава

спіймай мене – придумаємо нОву.