Думки

Мерзотні,пакосні,скажені та лукаві

Гнилі,смеродючі, жорсткі та багряні,

Постійні, вічні, у одному стані,

Мої думки - це звук ножа на сталі.

Мої думки - я всі вас проклинаю,

Я смерті тим нейронам побажаю,

Через які я плачу та страждаю,

Я через них повзу, і тіло краю.

Згний моє серце, душу заразивши,

І шлунок мій отрутою споївши,

Візьми мене мій мозок на книпи,

Клянусь тобі що стану на диби.

Шматки твої по всій стіні розмажу,

Де битимусь то там мабуть і ляжу,

Чи може кулю в лоба я наважу,

Коли мене відпусте в грудях страх,

Клянусь тобі що на твої очах,

Душа безсмертна стане перегноєм,

І як подумаєш, "Як він її загоє?",

Я просто знову кину кулю в лоб.

Чи доля мила і погубить тромб,

Моє лукаве, зле, холодне сердце,

Чи може взяти те п'явок відерце,

Нехай всотають всю смердючу кров,

Нехай очистять те що не для мене,

З'їдять в мені оте гниле й скажене,

Що називають, просто так - думки.

Переверни ж тепер все навпаки,

Заради кого чи скоріше завдяки,

Твої думки були немов про рай,

Такі квітучі, милі та чарівні,

Легкі, чистенькі, щирі та спокійні,

Навколо люди всі щасливі й вільні,

У них нейрони лиш з таких думок.

Яке убожество, хіба буває прок?

А все дістало знову ці думки,

Вони немов би злі тітки й дядьки,

Повсюди, скрізь та звідусіль лунають,

Завжди кричать, лиш іноді співають.

О боже як же ш жити заважають!

О все дістало! Де мій пістолет!?