Душа моя нестерпним холодом окутана

Душа моя нестерпним холодом окутана,

прийшов вигнанець моїх давніх снів,

якого я б волів покинути й забути,

пізнавши радість всіх блаженних днів.

Приречений на каяття та вічні муки,

скитаючись від сміху до журби.

Життя — немов швидкі у танці рухи,

але їх вивчити я так і не зумів.

Блукаючи у присмерках світання,

де споконвічно йшов нерівний бій,

могучий Хорс почув моє бажання

і сонця промінь шлях вказав до мрій.

Не жадав я пізнання одвічних істин,

не прагнув я ні таїнств всіх святих.

Мені відкрилось те, що зветься вічним,

і я тепло її в серці своїм зберіг.

Вона — втілення краси всього живого,

її вічний зов донісся крізь віки.

І навіть боги на Аппієвій дорозі

у царстві мертвих оспівують її.

В темряві шлях, освітлений зорями,

невловима, мов вітер серед полів.

Зупинився час між неосяжністю просторів,

коли я тебе таку космічну зустрів.

Спалахнуло буття, і крилате життя

пронеслось в смарагдових барвах з тобою.

І ми разом відійшли в небуття,

пізнавши кохання в радості й в горі.

Можливо, повернусь у цей буденний світ

вільною і перелітною лелекою.

А поки, на моєму камені гранітному,

видніються жовті, як сонце, рудбекії.