Душа поета

Ти любила грати у кохання –

І у ме́не виграла його,

Одночасно перше і останнє,

Додала до рейтингу свого́.

А мені нічого не лиши́лось –

І заклав я душу у шинку́:

Як одного разу оголи́лась,

Хто її жалітиме таку?

Чом би їй не здатися без бою?

Я тоді допив би свій первак –

І її на ніченьку з тобою

Виміняв за курсом «так на так».

Тільки знаю: не знайти сюжета

І натхнення боком омине.

Не існує без душі́ поета!

А кохання – діло наживне́.