Душа що світиться

Так, **я не сама гарна людина в світі** —

Нехай так буде, не шукаю слави.

Але моя **душа світиться** і квітне,

Наповнена **добротою** та **правдою**.

В ній немає місця злу чи чорній люті,

В ній немає місця для **агресії**.

Моя душа **тебе, сестро, все дитинство жаліла**,

Коли була ти мала, я **рани гоїла**.

Але що зробила ти, коли прийшов наш вік,

Коли ти стала з підлітка — доросла?

**Цькування, знущання і насмішки** —

Ось весь твій спадок, ось твоя доросла злість!

Я знаю, що з тобою буде в майбутньому.

**Дай тій дитині розумних дітей**, Боже!

Які її навчать, як треба жити,

Як правильно у світі бути гожою.

Бо ти ж **взагалі серед людей** — не людина,

Немає в тебе жодного **ама́на** (друга).

І цей твій наречений... для нього ти — руїна,

Його цікавить інша, низька **потуга**.

**Цьому аби з неї ліфчик зняти** скоріше,

Тому і заміж її бере так стрімко.

Бо він **хоче побачити її геніталії**,

**І на цьому, сестро, буде все!**

***