Душа

Кохання палало, кохання горіло,

І душу самотню воно мені гріло.

Я в небо злітала на крилах прозорих,

Світив мені місяць, всміхалися зорі.

Я ніжність в очах твоїх бачила, любий.

Та раптом розлука, як чорная згуба,

Камінням упала, стрілою злетіла,

Коханню тендітнії крила побила.

Взяла й понесла тебе в дім твій далекий,

Ти з нею полинув, неначе лелека.

Я теж за тобою летіти хотіла,

Та вдома лишилась, душа ж полетіла.

Летіла душа за тобою й страждала,

Тебе вона щиро і вірно кохала,

І їй так пекло, так нестерпно боліло,

Що інша тебе в твоїм домі зустріла.

Її ти обняв, посміхнувся привітно,

Душа затремтіла, як зірвана квітка.

Заплакала гірко, тихенько спитала:

– Як житиме та, що тебе покохала?

Вона ж там самотня від ночі до рання,

Забрала розлука від неї кохання.

Тож я повернуся до неї у груди,

Її берегтиму завжди і повсюди.