Душа

Це так дивно. Я читала,

Як горить моя душа.

Де тремтіла, де упала,

Де їй дали відкоша.

Наче двері в нові ночі

Відчинила серед снів.

Там мене чекали очі,

Люди там жили ясні,

Наче знала - далі ранок,

Але спершу буде це,

І мільйони моїх ранок

Припалила там - живцем.

Хто вона? Чому й для чого

Ця душа така моя?

Чи від пекла, чи від бога,

Наче все моя сім'я.

Все зійдеться в розумінні,

А чому мої рядки

Були правдою нетлінні

І читались навпаки?

Я не знала, як писала,

Я не думала про сни.

Як було, таким казала,

Я не плуталась у них.

Хто тоді мої долоні

Взяв в свої й створив світи?

Хто в мої вселився скроні,

І як так - то де ж бо ти?..

Невідома тиша плеще

Через край з моїх віршів.

Я побачила нарешті

Білий край життя душі,

Але там лежить пізнання -

Поміж мною і кінцем,

Мабуть, це моє кохання -

Стане судом і вінцем.

..Хто ти? Мабуть, я не знаю,

Ти в мені чи я в тобі,

Я зовсім не пам'ятаю

Свої ночі голубі,

Відчуваю здивування,

Як моя минула я.

Мабуть, моє сподівання -

Це і є моє ім'я.