Душа—кремень

Мене не видно тим, хто дивиться мимо,

Хто знає мене з чуток і з учорашніх років.

Їм здається — я «кринж», «не така», «дивна»,

Бо не вписалась у їхній вузький шаблон світів.

Я не м’яка.

Я — душа-кремень.

Мене не ламають слова навмання.

Об мене стирається зневага,

А я стою. І йду. І жива.

Колись мене кликали боляче й криво,

Сміялися вголос — так вчили мовчать.

Та з того сміху я стала міцніша,

Навчилась не просити — обирати й мовчки йти далі.

Хто не бачив мене роками —

Нехай і не судить тепер.

Бо стиль — це вибір,

А сила — це шлях,

Який проходять не всі.

Я не для всіх.

І в цьому мій спокій.

Душа-кремень —

І цього досить.