Два дні

Такі відмінні дні і кольором, і змістом:

учора — далечінь прозоро-молода,

сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри,

замуливсь білий день, мов пойняла вода.

І небо кам’яне висить важке над нами,

а очі підведеш, побачиш глибину:

там тоне хтось, маха розпачливо руками,

дослухуюсь — чутно лиш тишу крижану.

Сповзає зір важкий на зазубні й щербини,

зелений мур довкіл, а з нього хтось кричить.

Дослухуюсь — той крик з учора іще лине —

у вогкій глибині біліє крику нить…

І треба врятувать, але кого й від кого?

Від власного життя, від долі, від біди.

Чи, може, то луна далека засторога,

аби за обрій днів минулих не ходив?

Сьогоднішнє: дощі, озон, набрякле листя,

обтяжена росою посрібнена трава.

Сьогодні поряд все: ліс, хмари кам’янисті,

задавнене волання, що серце розрива.

***