Два Хінчешті

Був Хінчешть — мов старий черевик,

Потертий, але теплий, рідний.

На стінах вивіски по-російськи,

І тролейбуси — як свідки буднів.

Там пахло “Продуктами”, пилом, бензином,

І дядьки сварились під кіоском.

А ми, діти, вірили в країну,

Де щастя міряють морозком.

Минуло. І місто розцвіло,

Як жінка після довгих втрат.

Вивіски латинкою,

Дороги — як дзеркала з ватру.

Тут пахне мамалигою й кавою,

Де кожен дім — уже не страх.

І навіть сонце якесь інакше —

Світить вільніше у небесах.

Я йду — і відчуваю спиною:

З минулого віє холодом й димом.

Але люблю обидва Хінчешті —

Бо з них зліпили моє ім’я й силу.