два роки очі в очі вдивляються пильно

два роки очі в очі вдивляються пильно,

хоч між нами десятки українських міст.

у мене тут по-колу машини і пильно,

а у нього там дощ і через ріку міст.

мені його Десна, знаєш, сниться…

я в ній тону. місцями, моторошно

мені б летіти у височінь, як синиця,

у нього на руках збирати пшоно…

мені б його й повік було замало

та потяги не з’єднують, прокляті.

щоб розпрощатись назавжди зла мало,

незрима сила в йОго каятті.

до нього в снах крізь терни я лечу,

хоч і на тілі написала «до зірок».

я знов у вуха про долю лелечу,

йому ж думки приглушує рок.

я прокидаюсь, як завжди далеко…

не має вже сліз, і постійних прощень.

я не тримаю, лети, мій лелеко,

мрії давно розбито ущент…