Дві матері

                  Дві матері

Стоїть вона на кручі берегів,

Здійнявши руки до небесної вершини.

Рівняючись на велич золотих хрестів,

Наш оберіг від лиха – Мати Батьківщина.

Тримає над собою гордо щит і меч,

Як символи нескореної волі.

Пливе над містом, вітру всупереч,

В осяяному сонцем ореолі.

В її підніжжі пам’ять поколінь,

Увіковічена у обрисах граніту.

Нагадування віче, нам – живим,

Як треба рідну землю боронити.

ЇЇ ні вихор, а ні буря не згина,

А блискавка, як влучить – не скаліче,

І хвилі відбиваються Дніпра,

В суворому сталевому обличчі.

Лицем своїм повернута на схід,

Неначе знали автори творіння.

Що поповзе проклятий московіт,

Що саме звідти полетить у нас каміння.

Вдивляючись у хмарну далечінь,

Майбутнє нам хотіла б провістити.

Потрібно скільки ще прожити поколінь,

Що б можна було меч той опустити?

Чи зовсім не настане час такий,

А мир і спокій марево непевне?

Завжди знайдеться супостат лихий,

І сподівання та надії – все даремне?

Та ні, за нею є така стіна,

Яку нікому і ніколи не здолати!

То у Софії руки в небо підійма,

Святая Богородиця – Оранта.

Вже майже тисячу років,

Пресвітлий її лик над нами майоріє.

Проходили повз нього орди ворогів,

Але стоїть, живе золотоверхий Київ!

Уста нечутно шепотять молитву,

Що з храму в храм звучить чимдуж.

За кров гарячу в боротьбі пролиту,

І за спасіння всіх безсмертних душ.

Палке прохання лине в град небесний,

Єднаючись із херувимським хором.

Виблискує веселкою в мозаїці чудесній,

І покриває нас священним омофором.

Міцніша ніж фортечний мур товстий,

Як непохитний стовп – струнка і сильна.

Радій, Царице, славим образ твій святий!

Ти, Матінко – стіна держави нерушима!

Ось так вони боронять рідний край,

Дві жінки – Божа Мати й Мати Батьківщина.

Одна з мечем пильнує виднокрай,

А друга молиться за нашу Україну.