Дві вічності

Занадто свята, щоб тебе полюбити,

Занадто свята, щоб жити мріями.

Занадто праведна, щоб тебе бентежити

Шаленими снами і довгими віями.

Я зіграю на білих клавішах

Мелодію спілої осені

І очі твої заблищать

Такі сірі і болем зморені.

І тривожно уста розімкнуться

І у подиві щось казатимуть,

І руки білі і стомлені

Ласки тремтливо чекатимуть.

І повітря жахливо прокурене

Буде зводити знову з розуму.

Я вдихатиму дим сигаретний

І отрута здурманить голову.

І бажанням запахне так солодко –

Це кохання дикі пахощі.

І нестримні пориви вирвуться,

Заморожені сховані радощі.

І заплаче скрипка змучена

В сотий раз мелодію вірності…

В нас з тобою час необмежений!

В нас попереду ще дві вічності!…