Дводільність

Однодільний і світ —

так чому в роздвоєнстві дні минають,

між долонями сосна нестримно росте,

захват криком вуста розтискає —

затікає повітря густе?..

Так навіщо жалю завдавати? —

довжить ніч і скорочувать день,

і виходить на пруг, як на страту —

бракне голосу й слів для пісень…

Кисень видихав — свічка ж палає…

Стовбур товща, кільцюється плоть,

в розщеп тіні смола натікає,

щоб тебе пополам розколоть.

В праву руч — лісове подесення,

в ліву руч — все степи та степи,

перемішане жовте з зеленим, —

б’є то попіл, то ключ з-під стопи.

І землею мені не з’єднати

урвищ крику і прірв забуття:

чорні круки на крилах щербатих

красти землю щоночі летять…

Розростається тріщини корінь,

ділить пам’ять плитку пополам,

відокремлює «нині» від «вчора»,

і співається риска прозора

тут і там, тут і там, тут і там…

***