Двоє закоханих

Поглянь... Підніс люстерко і усміхнувся.

Іній, густий та синій, усівсь на дівочії вії. 

Ступив до неї, аж раптом і сам незчувся,

Як погляд упав на губи, єство все чекало дії.

З дахів курилось, там тепло і пахне хлібом,

Та все, що він бачив — губи, що пахли глідом, 

Червоні руки, від холоду тріскала шкіра...

Та все, що він бачив — Джульєту із п’єс Шекспіра. 

Зараз одним повітрям дихають їх легені, 

Зараз одна любов тече до серця крізь вени. 

Може, з часом вона скінчиться, як пляшка «Коли», 

А може, вона не скінчиться у них ніколи.

З неба летіли сніжинки, падали на волосся, Він так багато загадував, хотів, щоб усе збулося. 

Вона дивилась на нього, неначе у ньому всесвіт,

Двоє закоханих впевнено йшли у безвість. Іній, густий та синій, спадав на безлисті віти, А їм здавалось: там зацвітають квіти.