Дзеркало з пустелі

Він одягав верблюжу шкіру,

Він їв акриди й дикий мед.

І мав у Бога сильну віру,

Тому і знав все наперед.

Прийшов той час з пустелі вийти

Та людям добру новину

Сказати: вже іде Спаситель!

І стежку вистелить Йому.

Радійте всі, хто зараз тоне,

Просіть прощення о гріхах.

Пливе до вас надійний човен,

Що вмістить всіх в своїх бортах.

Пливе в любові вічній течії -

Наблизилося Царство Боже!

А я повинен стать Предтечею

І вас крестить водою зможу.

Приніс він дзеркало з пустелі -

Коштовну й дуже дивну річ:

Міцніше будь-якої скелі

І світле навіть в темну ніч.

Хто заглядав - себе той бачив:

Незвичним... ніби в перший раз.

Хтось дзеркалу не міг пробачить,

Бо поставав без всіх прикрас.

Брудним, без вух, без язика,

Або з дірою в своїх грудях.

У відображенні люстра

Себе хтось бачив в язвах й струпах.

Він янгол був в людській подобі,

Але за дзеркало "пихате"

Прийшовся ой не до вподоби

Правителю. І сів за ґрати.

І навіть сидячи в в'язниці,

Він ні на мить не замовкав.

У люстро знову подивиться

Правителя все закликав.

Не зміг тетрарх ущент розбити

Те дзеркало у сильній злобі,

Тож залишалось тільки вбити

Святого у людській подобі.

І стратив... Та не передбачив -

Те дзеркало тепер повсюди!

Хто раз себе в ньому побачив,

Ніколи більше не забуде.

Воно цілісіньке й в наш час.

У нього зазирни, не бійся.

Будь мудрим, тільки без образ...

Якщо брудний - скоріш умийся.

(с) Сергій Величко