Джазмен

я джазмен і мені погано

коли згущене молоко неба

росою спадає на стебла задуми

тоді пальцями хрусткими до болю

вистукую такт серця

тоді саксофон жаб

народжує вітер

тоді старий дідо з вудкою

сидить над погаслим озером

і раптом світло ночі

поглинає тінь що женеться

за власним хазяїном

а місяць засмоктує

оголене тіло жінки

яка мітлу необачно забула вдома

тоді повітря стає вологим

тоді саксофон стає фонтаном

струменем гейзером краном

тоді музика стає какофонією

і болота папороть очерет

стають пейзажем нікчемного художника

все розчиняється в темряві

світанково стає несправжнім

і я не розумію одного

хто ж насправді джазмен

(ранок сповзає по стінах і заповзає у горло).