Джек

Старий собака мокне під дощем ,

лякаючись розкоту грому ,

неминучий жде його кінець

такою осінню близькою

він вже осліп і лишень чує

як громовиці бють в стерню ,

а хтось дбайливою рукою

плащ кинув нА спину худу.

Дзвенить ланцюг і гонить брижі

Поверх калюжі в яку сів

із під каптура тільки очі

Побляклі видно й чорний ніс

А гроза гуде , гроза бушує

І темні небеса горять вогнем

Сидить сутулий пес прикутий

Цю ніч не склепить він очей .

Черговий бій зі своїми страхами

Відбуде сам із болем у кістках

Собача доля – що ж сказати

Яку із честю він прийняв .