Джива

ох, моя ти крихітко, моя ти крихка матеріальна неріч.

ні віч твоїх, ні вух, ні вуст –

пустота переді мною.

тож я говорю, до тебе звертаючись, із собою.

та ж я завжди говорю з собою, до тебе звертаючись!

бо ти, кришталева, розіб’єшся об мої слова,

як вони об тебе, коли я заговорю з тобою, звернена в себе.

це про порозуміння?

…

це про крихітну любов між нами, яка може рости, рости, і рости,

і…

дематеріалізуватися.