Екологія

У незгасаючім згасанні,

у непросвітленім тумані

зозуля кличе-поклика

тебе, та голос двійника

до неї з лісу обізвався —

і ти здригнувсь: душа лунка

миттєво заніміла в страсі.

А думалось, що ти один

собою простір весь заповнив,

ти ж — з близнюків, двох половин

складавсь, як зведені долоні,

в яких горня, повне хвилин.

Снує, мов човник у тумані,

листвяна пташка непов’янна

і мече двоєгострий звук,

що вирівнявся для сполук:

життя з життям, тебе з тобою

не сутністю, а довжиною…

Та ти смикнув те многоструння,

мов жили з теплого вузла,

і простір спорожнів, мов вулик,

де віск чорнів, ніби смола…

По той бік власного відлуння

зозуля мертвою була.

Став ліс парканом, довжиною

з безсльозним вічком з-під сучка, —

ти зазирнув: перед тобою

за дерев’яною стіною

свого побачив двійника…

Стояв заюшений він кров’ю

з пласким металом у руках.

***