Елегія (“Літа жадань, літа сум’ять і знади!”)

Літа жадань, літа сум’ять і знади!

Усе, усе — водою з-під човна.

Страждай і плач тепер, моя ти сладо,

Журись журбою серця і чола.

Оце і все із поля наших снів.

Скінчилися обжинки навіжені.

Я накосив лиш нервів добрий сніп

Та вимолотив радощів півжмені.

Та ще надія б’ється в голосіннях!

Та ще любов біжить у манівці,

Як та сльоза, підпалена промінням,

По вечоровій стомленій щоці.

1962