Елегія невдахи

пригадуючи світ, по якому жодною ногою не ступав.

ізвідкись усміх, як у дитини, якою давно не бував.

а… то згадки лоскочуть, мов лезо, яке нині… вийшло з ужитку.

прощаючись зі світлом, з якого родом,

прощаючись зі світом, в який неминуче вертає,

коли з ним пориваєш,

тримаєшся – і все.