Елегія (“Відпахла липа, білим цвітом злита”)

Відпахла липа, білим цвітом злита,

І з літа покотилася гроза.

Ти виглядаєш іншого вже літа,

Тобі ж цього я ще не доказав…

Ще пахне хвиля яблуком і тілом,

І сушить голову за цвітом своїм мак…

Ще нам не все з тобою дохотіло.

Прощатися нам ніяк і ніяк-

Ще сміх наш вогкий, сльози не солоні,

Роки ще нас у спину не женуть,

Нам ще не чуть зимових наших дзвонів,

Хоча й весняних дзвонів вже не чуть…

Відпахла липа, білим цвітом злита,

І покотилася гроза аж до плачу,

Ти виглядаєш іншого вже літа,

А я, печальний, в цьому ще мовчу…

То кожному його в його новій потребі,

То кожному свій час, що неодмін згоря…

Темніє лист на світло-темнім небі,

І біля неба гріється зоря…

1968