ЕНТРОПІЯ ПРИМАР

життя - ганьба, життя - омана,

а душа пройобана, в гидотах пана.

тож, візьму в руки автомат,

щоб змусити всіх посміхатись.

снилось мені уві сні,

як вбивав людей на війні.

в цирку тіней, де імла стояла,

любити одне одного не давала.

втрачені душі, втомлені очі,

розпач зжирає, ці кончені туші.

намалювати посмішку на ребрах -

ось моя примха, ось моя омана.

візьму кулемет, націлюсь в хребет,

змушу всіх сміятись, забутись всіх і вся.

хай пекло навколо, хай імла,

але, посміхнеться кожна душа.

та дарма, смішки були даремні,

посміхатись не вміли ці вояки смірені.

не навчив їх любити в дзеркалах імли,

вониж самі вже забули хто вони.

тож плюну на ці марні потуги,

навіжена омана, життєві оці штуки.

цигарку димну, геть з глузду зійду,

на потіху ночі, цієї сволочі.