Епічний вечір

Під прапором мідянолистих буків,

де сонце покотилось вогняним тарелем,

засмаглі хлопці, мов джмелі на луках,

гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень.

На бурунах трави, в зеленім димі

колишуться корови, мов тяжкі колоди,

і зорі в зорі дзвонять понад ними,

й шумлять під ними буйно життєтворчі води.

Той струм, що з сонних квітів синім димом

проходить в стиглість ядер, спрагу росту будить,

насіння кільчиться, упавши в плідну вогкість.

Мужчини волохаті палять темним оком

дівок широкобедрих, смаглих, повногрудих.

Горбатий янгол лісу манить теплим мохом.

Завиті у пергамент неба зодіаки

ввижаються нам у хрестах щоночі,

і мрії наших вір горять стожарним маком.

І з зір загаслих іскри осявають очі,

червоні півні синій місяць кличуть —

це буревій краси, прапервнів громовиця!

Так родяться релігії й суспільний лад.

Боги й звірня. Громада до громади.

Епічний вечір починає владу,

і синій, вічний стяг лопоче таємниче.

Усоте прославляю буйноту життя!

27 жовтня 1935