Епілог

Зістрижи мої болі, залиши лише радість,

І думки-горобці під дощем, щоб скупались.

Зфіліруй все навколо, хай блисне сивина,

Це як пам'ять про брата, яка вічно жива.

Розмішай усі фарби й підбери кольори,

Й покажи красу квітів, що у ньому жили.

Потім висуш сльозу, що збігає лицем,

Стань легким й заспокійливим ще вітерцем.

Це мистецтво від Бога дається не всім,

Лише майстру, який розуміється в нім.

Який може вловити блаженну ту мить,

Про думки у людині, що напроти сидить.

Так художник сідає за пусте полотно,

І в руках у його оживає воно.

А фіналом картини стає епілог,

Справжнє щастя ― коли це на двох.

***