Фарбованим літом сміються троянди

Фарбованим літом сміються троянди,

Заплакали стиха сумні небеса.

Розтанула осінь, не знаючи правди

І тільки блистіла в травиці роса.

Стискалося серце і гупало в грудях,

Лиш осінь холода зайняла думки.

Не клич мене знову – ми більше не люди,

Ми тільки поставлені поруч крапки.

Фінальні історії тихі й безжальні,

Неначе любов не ходила в садах.

Були у нас погляди різні, печальні

І довга розлука тримала в руках.

Ненависна осінь! Дороги в туманах,

Бездумні порушення тихого сну.

Не треба, не варто писати в романах

Про теплу і довгочекану весну!

Не треба зорі і ні сонця, ні квітів,

Нехай відлітають у вирій пташки.

Як сонця багато у теплому літі!

Нам разом не бути. В нас різні стежки.