“Філософе з чарівними очима”

Філософе з чарівними очима,

Із добротою в глибині зіниць!

Ще є в нас, люба, крила за плечима,

Що не дозволять нам упасти ниць.

Я стільки втратив!..

Від тієї втрати

Пече у серці незагойний шов…

Та, мабуть, Бог не прагнув покарати,

Раз я тебе, просвітлену, знайшов.

Хай багатіють вправні романісти,

З томів будують паперовий мол.

Їм, неборакам, треба пити, їсти

Та няньчити казенний ореол.

Вони не знають, що у Леті втопли,

Хоч слава в них широка і гучна.

А ми зумієм жити на картоплі,

Зате не втратим чесні імена.

Горить, бринить між нашими серцями

Добута в зорях полум’яна нить.

Аби ми стали чесними борцями,

Що здатні шлях безумству припинить.

Ще в людях оживають троглодити —

Не вмер потік печерної імли…

О люди, люди!..

Як вас розбудити,

Щоб ви до Сонця очі підняли?

Як оживити ті ріденькі сходи,

Що засихати почали давно?

Як пояснити вам, що без свободи

Не зійде в душах вогняне зерно?..

Ходім, філософе…

Бо десь пізніше

Ми всі провалимось у ніч глуху.

Сковороді іти було трудніше —

Йому ж бо ти не стрілась на шляху.

26.06.1973.