Філософія болю

А біль твій меж чітких не має,

Всі простори думок займає,

Що червоніють у вині,

Яке ти п’єш на самоті,

Аби розвіять гнів і тугу,

Які примножують напругу.

В ній злом палає гнів кохання,

Яке пророчить катування.

Придумай світ без слів «кохати».

Там не потрібно проклинати.

Придумай світ, де всіх цілують,

Знайди слова, що жаль лікують,

У словнику без слова «ні».

Потрібно це не лиш тобі.

А краще винайди машину,

Яка не знатиме упину.

І намалює щирі очі,

Які так ніжно-ніжно хочуть,

Щоб ти забула про розлуку,

Яка нав’язувала муку.

Чому ж ти в рабстві у зневіри?

Не вартий він й на мить довіри!

Не маєш ти стальної волі,

Аби сказати власній долі:

«Даруй не всім мою повагу

Й помнож на 100 мою відвагу».

А ти не плач, бо не маленька.

Від сліз болітиме серденько.