Фокус

Долі ниткою зшиваю складки матерії космосу,

Зашиваю рани і гачком фрактали створюю,

Оформлення шапки розділу, буквиця й номери, –

Там порахуй померлих, відмий кров і йди на обід.

Стадо сліпців єдиним голосом, у мороку йдучи по дошці,

Предвіщають безодню невідворотно в кожному кроці:

Яка вартість сміливості, коли не отримав слави,

А шрами свідчать ні про що більше простого виживання?

Наполегливість, поки не розіб'єш череп об стіну,

Сфокусованість, поки не зітреш руки до кістки,

Оптимізм, поки сміх над всім не стане істеричним,

І мрійливість, поки сонце не випалить твої крила.

Маю чіткий вид на всі триста шістдесят,

В моїй голові сенат, під час антракту пишуть план,

Голос Вищого Я підтримує перед стрибком на віру,

Та навіть Бог робив помилки і стирав чорнові записки –

Тож поховай мене під товщою нового океану,

Хай у темряві забуду, що сонце існувало,

На паперовому кораблику збережи автопортрет,

Намальований всліпу, лівицею і п'яним всмерть.

Спіраль Сансари подарувала світу новий поворот,

Я як змій скидаю шкіру, але не міняюсь зовсім,

Не дивись на труп на сцені, хоч і має моє лице, –

Я зміню маску і вийду знов, в вогні відроджений поет.

Окуляри заміню із лінз на калейдоскоп,

Розірву ту павутину, що у неї вступив знов,

Із посмішкою клятву дав, поклав серце на алтар,

Дозволив руки зав'язати – я сам збудував цей храм.

Служити земному богу, вдаючи з себе людину,

Було солодко, але у мене вже атрофувались крила,

Пора допивати каву і прощатись із Землею,

Листи прийдуть з затримкою, тому прошу, слідкуй за небом.