Франко 1916

це небо ніби ґирґалиця з рук

розлазиться в потріскані судини

а ми його збирали і садили

на полі брані свій порожній звук

не молотом не ломом не кайлом

не помелом на коло вітрогону

ми просто утекли від забобону

в останнє недоступне ремесло

ми голосно вдягнули самоту

шахтарських брухтом завтрашньої маски

реґіно поверни мене будь ласка

на висходи в яких ланує тур

на нервища на ліно на повір

де смерть така близька немов сорочка

віддай мене останнім поторочам

лиш забери від мене цей клавір