Фріді Кало присвячується

Фріді Кало присвячується…

Ліжко – ковпак, буцигарня для тіла,

Пута покути, життя в простирадлах,

Люди порожні для тебе, безрадні,.

Пам’ять не зрадить, що радість зотліла.

Мов на стовпі без відступництва відьма,

Так, ніби Бруно, за віру в безмежність.

Лежень оспалий сапить: «Незалежність!

Натовп набрид, як очам болебільма».

Ти – кубик- рубик , – від барв ані сліду,

Загнаний в кут, у суспільні тенета…

Крила відтяли, а хочеться лету,

Хочеш творити, як скована Фріда.

Пензлі у руки і поки незрячі,

Всі, хто гнітив, упивався у гланди,

Гучно сурми про сум’яття,Роланде,

Фарбою слів, що згустіли добряче.