Гадюка

Я зустрів її, слизьку потвору,

Між конвалій в росяній траві —

Поміж сосен, що дивились вгору,

Де висіли тучі грозові.

Це була така невідповідність —

Квіти–перли і слизька змія! —

Що природі за уяви бідність

Був готовий докоряти я.

Справді ж бо, образа в тім велика,

Що в красу травневу заповзла

Ця отруйна гадина безлика —

Темний вихлюп світового зла.

Я вже був підважив каменюку

В іскорках соснової смоли —

Та побачив, як стару гадюку

Крихітні спіральки облягли,

То були її рожеві діти,

Що жили у травах поміж пнів.

Їх ще треба пестити й глядіти —

Ніжних, нерозумних пустунів.

Так вони в’юнились, так просили

Сонця й ласки, що мені умить

Збило подих і забракло сили

Камінь той на матір опустить.