Гайявата

Над лиманом білять синім,

Білять білим над лиманом,

Над лиманом кукурудза

Світлі вуса опустила.

І лиманський Гайявата

Щось там робить-виробляє,

Душить гроно винограду —

Зимувати цілу зиму.

Дві дитини плачуть в люльці —

Тато з мамою сміються.

А під хатою з лиманом

Дід із прадідом бухика:

Душать гроно винограду —

Зимувати цілу зиму.

Пасе кози над лиманом

В сіре вдягнена прабаба.

Баба — та копа картоплю

Й відганя бджолу від вуха.

Та і я роблю тут дещо,

Правда, діло несерйозне,

Бо люблю щось недалеке,

Бо своє люблю при собі,

Як любив його і вчора, —

Білий побіл над лиманом,

Сірий глід з гніздом сорочим,

Срібне слово павутини!

Телевізор у футболі

Перепліскує долоні,

Біла курка кудкудаче,

І яєчко, мов футболик,

Тепло дивиться з гнізда.

А тим часом над лиманом

Почорніло щось і згасло,

Перебігло щось дорогу,

Холодком перейнялось, —

І за руку старе горе

Веде горе молоденьке,

Веде горе попід гору

Від лиману полинами.

І говорить старе горе

Молоденькому на вухо:

— Ти підеш по нежонатих,

А я піду по сімейних,

Будем з ними зимувати

І не будем знати горя.

І говорить мені горе

Молодесеньке на вухо:

— Буду я тобі за жінку,

Ти ж мені за чоловіка.

Привезем гарбу соломи

Та замісим з нею глини.

Лампачу насушим — шифер

На Привозі десь в Одесі.

Та прищепимо до груші

Молоденьке яблунятко,

А там дівчинка чи хлопчик

Помалесенько знайдуться.

Кабаків їм напечемо,

З молоком наварим каші,

Баранців із кукурудзи

Напечем на черені,

А на весну козенятко

Розчепірить в хаті ніжки

Й застрибає по подвір’ю

По калюжі вдвох з собою.

А тим часом старе горе

Вже по-свому хазяйнує:

Молотком дорогу мостить,

Возить щебінь із кар’єру,

Дітям ґудзик пришиває,

Через яр до школи водить,

Тягне сіті із лиману,

В’ялить глосики з бичками,

Квасить в діжці помідори,

Куфайки несе з крамниці,

Ковбасу і торбу цвяхів,

Ще й горілочки із перцем!

А тим часом над лиманом

Чорт зубами тягне хмару,

Другий ззаду підпихає,

Тягнуть хмару на прабабу

І над нею виливають.

Та, тікаючи, прабаба —

Зі своїми кізьми в скирту —

З хлібом синю цибулину

На пеньках жує чорненьких!

Засміялись чортенята

І на бабу потягнули,

Потягнули та й линули

В пелену їй чорну хмару:

“Дай нам, бабо, картоплину,

Бо й тебе залиєм з дідом,

І не буде вам ні бринзи,

Ані грона винограду!”

Підхопився прадід з дідом —

Мокра курка їм під ноги, —

А чорти кричать Їм з хмари:

“Загинайтесь, дідугани,

Та лягайте в домовину,

А там далі видно буде!..”

Тягне чорт зубами хмару —

Тато з мамою сміються, —

Другий ззаду підпихає, —

Дві дитини плачуть в люлі, —

А лиманський Гайявата

Щось там робить-виробляє,

Душить гроно винограду —

Зимувати цілу зиму!

А тим часом над лиманом

Наче щось замаячіло,

Щось дорогу перебігло,

Холодком перейнялось, —

І за руку старе щастя

Веде щастя молоденьке,

Веде щастя попід гору

Від лиману полинами.

І говорять старе щастя

Молоденькому на вухо:

— Що лишилось нам робити,

Як ми з горем помінялись!

Цей Микола Вінграновський,

Несерйозний чоловік цей,

Душить гроно винограду

І все плутає на світі!

1975