Ганьба

Я не судитиму за гріх увесь народ,

Бо знаю ціну, що заплачена за волю.

Але за що ж тоді ви підіймаєте той бруд

І множите лиш біль, що випав на мою долю?

**Ти — українець?** Той, хто б’є дівчат без слів?

Хто думає, що **законом заборонено любити**?

Хто ґвалтує і не має в серці сорому й жалю,

Коли мій колір шкіри став йому чим жити?

Це є народ? Коли в тверезому умі

Кричать образи, а тоді — в пухкі обійми камер?

Коли напившись, топчуть всіх на цій землі,

І виставляють на показ ганебний намір?

Я бачила і цькування, і погрозу, і той гріх,

Що ви робили мені вдома, у своїй державі.

І чути це усе на мові рідній, з ваших вуст, —

Це гірше, ніж знущання, це нові криваві рани.

Німецький нацист не ґвалтував тебе за колір,

А ти, мій брате, це в мені знайти зумів.

Ні, **це не нація! Це просто позорисько**,

Що криється за стягом дорогих моїх країв.

**І, бляха муха, якби ж це позорисько**

Не розмовляло мовою, яку любила мати!

Вони ганьблять країну, що стоїть в огні,

І змушують нас мовчки цей тягар приймати.

Ні, це не народ, а лише тіні зла.

Вони — **ганьба** для всіх, хто має гідність,

Хто бореться за честь, свободу і права,

І знає, що таке справжня солідарність.