Гарбузеня

Я полюбила м'якого гарбуза!

Не принца з казки, що з мечем та в зброї.

Він не лякає, не пускає сліз, —

А просто гарний у своїй красі простої.

Оченята – ну точнісінько як мед,

А може, як печений уранці гарбуз.

Неначе сонце, що всміхається нам з неба,

Він розтопив мій неспокійний смуток.

І ці губи — милі, наче м'якуш,

Немовби стиглий, ніжний, теплий плід.

А носик — ґудзик, що такий вже чарівний,

І з ним не страшно йти у цілий світ.

Він трохи дивний, такий же, як і я,

Без зайвих драм, без вишуканих поз.

Я обійму його, мого єдиного,

**Бо він такий самий, рідний мій Гарбуз!**

І в цьому світі пафосу і сталі,

Де кожен хоче мати гострий хист,

Ми з ним удвох, як дві солодкі м'якуші,

Ось такий наш простий і милий зміст.