Гей, бики!

Та гей, бики! Чого ж ви стали?

Чи поле страшно заросло?

Чи лемеша іржа поїла?

Чи затупилось чересло?

Вперед, бики! Бадилля зсохло,

Самі валяться будяки,

А чересло, леміш новії…

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Ломіть бадилля,

Ломіть його, валіть на прах;

Нехай не буде того зілля

На наших батьківських полях!

А чересло моє ізліва,

Леміш із правої руки

Зітнуть і корінь того зілля, —

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зоремо поле,

Посієм яреє зерно,

А спаде дощик, незабаром

В землі пробудиться воно.

Пробудиться і на світ гляне,

І, як дівочії вінки,

Зазеленіють наші ниви, —

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зерно поспіє,

Обіллє золотом поля,

І потече ізнову медом

І молоком свята земля.

І все мине, що гірко було,

Настануть дивнії роки;

Чого ж ви стали, мої діти?

Пора настала! Гей, бики!