Гекатомба/Моя колядка на Різдво-2023

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин

тривога відміна удома не вдома — твої?

в окопах чи в покривалі блискучому наче лати

ми знову воюєм

Боже —

ми вмієм в ці ігри грати

своєї чужої волі навʼязані схеми патерни

ми

сука

кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію

і кача пливе понад вічністю

над кожним Сашком та Володьою

Сірожкою Анькою — нашими

голодними та холодними

колишніми одноклашками

смішними колись і модними

над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними

це

Боже

погана історія —

нам

Боже

давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами

крізь море крові та пороху

ведеш нас до свого берега

або до нового мороку

до чого ведеш?

признаєшся?

вкладаєш детальки в пазики?

доводиш?

виводиш?

граєшся? —

складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні

зневірені знеохочені

у темних водах історії оплутані та обточені

усе хазяйнуєм клопочемось —

усе бʼємось як заведені

сусіди ж облизують збочено

немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники

а — наші двори —

бойовища

вже третя війна вигарцьовує —

комусь —

видовища —

а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища

навчилися бути у пеклі й гасити пожарища

і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою

столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві

у мороку невідомості

де свічкою править тонесенька нитка свідомості

горить і тікає в безвісти

ледь жевріє тихо міниться

століттями ми виживаємо —

коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі

в твоїм казані бездонному

народ наш дарами жертовними

священною гекатомбою

щоразу тобі приноситься

кладеться офірою щедрою

а світ закриває очі та

виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —

Божечко —

і ти всім киваєш —

божечки

і мило їм усміхаєшся

прислужникам-сороконожечкам

береш наші діти вбитими

береш наші землі вмитими

священною кровʼю нашою

слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме

Божечко

ця дивна любов з гематомами

коли наш нарід приноситимуть

у жертву тобі гекатомбами

до ста вівтарів — ще трошечки —

міста наші й села димляться

куди твої янголи

Божечко

Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу

на років хоча б що триста

дай нам прорости і вирости

і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці

у домі своєму чистому

дай смертю своєю скінчитися

і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —

час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців

лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 20