Generation

Що забуде одне, то направду забуде і друге,

Як до себе притулить мене у ранковім метро -

Не лінійність часу відчуваєш, як зміну напруги,

Як дошкульне життю пристосоване богом ребро!

Та не будем кидати каміння в юрбу озвіріло,

Чи у хмару, що гуглять вночі віртуальні творці,

У глибинах з бетону півострова солі і пилу

Там, де мойри* прядуть нашу долю як шлях камінці

Рвуть на шмаття здобуток античного світу пізнання -

Все одно заросте він мереживом злої краси,

Щоб забути Тепер,

щоб відчути нарешті єднання

З іншим,штучним майбутнім - відтвореним в темні часи…

p/s

https://www.youtube.com/watch?v=l5-gja10qkw